Как вам не стыдно «интеллектуалы».
Кому и за что должно быть стыдно – сейчас я попробую внести ясность в этот
вопрос.
Думаю, я не сильно ошибусь, если скажу, что за все годы украинской
независимости, наша страна вышла на первое место в мире по количеству
юристов и прочих управленцев на душу населения. Начиная от сановников самого
высокого ранга и до студента, какого ни будь фальшивого приватного вуза, в
Украине знают рассуждать что, например, государство не должно вмешиваться в
экономику. В других случаях опять же все знают, что государство должно
то-то, а не должно того-то и никто не задается вопросом – что же это за
абстракция такая государство?
Известно знаменитое изречение Людовика XIV(1643—1715) “Государство — это я!”
В то время когда властвовал Король Людовик и ему подобные монархи, заявление
Людовика не вызывало ни в кого ни капли сомнения. Все мировые религии,
каждая на свой манер насаждали среди народа слепую веру в божественное
происхождение власти монархов. Ученые своими научными открытиями, доказали
неверность представлений церкви об устройстве мира, что подорвало в людей
веру в существование самого Бога и в божественную власть монархов. Монархи
оказались «голыми», беззащитными перед любыми силами, пожелавшими отстранить
их от власти. Этой, оказавшейся кратковременной слабостью, не легитимностью
власти монархов, с большой выгодой для себя воспользовалась, набравшая силу
буржуазия – последовала череда буржуазных революций с известными всем
последствиями.
Ослабив идеологически власть монархии, создав, таким образом, благоприятные
условия для захвата власти буржуазией, представители науки стали исполнять
для новой власти ту самую роль, какая отводилась церкви при монархии. Своей
властью буржуазия ни с кем, ни при каких условиях не намерена делиться. И
чтобы всегда сохранять власть в своих руках, буржуазия опирается на
авторитет науки.
Академик политолог С.Г. Кара-Мурза по этому поводу говорит следующее: «В
современной политике на Западе одной из важных фигур стал эксперт, который
убеждает общество в благотворности или опасности того или иного решения.
Часто при этом возникает конфликт интересов могущественных сил, за которыми
стоят финансовые и промышленные воротилы. Если они не приходят к тайному
сговору, обывателя и депутатов развлекают спектаклем «научных» дебатов между
противоборствующими группами экспертов. «Обоснование решений ссылками на
результаты исследований комиссии ученых приобрело в США символическую
ритуальную функцию, сходную со средневековой практикой связывать важные
решения с прецедентами и пророчествами Священного Писания», - пишет видный
социолог науки».
Разрубленная теорией Монтескье на три части: исполнительную, законодательную
и судебную, власть переходит из рук человека в руки закона. Миром правит
новый правитель, Закон. Звонкая фраза «власть закона» на практике означает
власть юристов. В конечном итоге власть узурпирует тот, кто платит юристам,
то есть капитал».
В нашем бывшем Советском Союзе представители науки и так называемой,
творческой интеллигенции, внесли свой вклад в укрепление власти над народом
партийной номенклатуры от КПСС. И даже тогда, когда номенклатура КПСС пошла
на захват государственной общенародной собственности, наши интеллектуалы
оказывали им помощь и в этом преступном деле. Без молчаливого согласия, а то
и прямого пособничества у нас не смогла б состояться и получить видимость
законности воровская мошенническая приватизация. Я думаю, мало, кто из
украинских граждан может сейчас сказать, где находится его приватизационный
сертификат, на который нам всем полагалась равная доля государственного
имущества.
Чтобы возобновить в памяти людей эту позорную страницу в нашей истории, я
выставлю здесь копию моего приватизационного сертификата.
Бесполезно сейчас взывать к чувству стыда мошенников сумевших разбогатеть на
ограблении нашего народа, они сейчас новые хозяева жизни, а наши
«интеллектуалы» продолжают играть при них свою привычную холуйскую роль.
Людей проводящих долгое время в интернете, участвующих в разговорах на
разных форумах трудно, чем-либо удивить, но материал, который я хочу
выставить здесь, нельзя найти в интернете. Наверно когда в нашей областной
газете печатался этот «бестселлер» у них еще не было доступа в интернет, а я
случайно сохранил эту статью для истории.
И так - читайте, завидуйте…!!!
Стріла спрямована у вічність.
Газета “Новини Закарпаття”, 1 січня 2000 року, №№ 1-2 (1793-1794)
Штрихи до соціально-психологічного портрета Віктора Медведчука.
Особливо мене вразив темп життя В. Медведчука, його вміння концентруватися
на досягнення конкретної мети й неймовірна витримка. Це глибокий й потужний
політик з феноменальною пам”яттю, самодисціпліною, умінням впливати на інших,
оріентуватися в ситуації.
Як маститий політик В. Медведчук має дивовижне терпіння і здатен стримувати
гнів. Нечутливий він до дрібних образ, зносить їх з мовчазним презирством.
Має велику силу, бо здатен змовчати, навідь якщо він правий.
Віктор Медведчук разважливий, має здібність розрізнити, що добро, а що зло,
бачить подіїї в справжньому світлі. Жодної справи не починає не спитавши
себе: чого власне я прагну досягти, чи не буду я жалкувати про свій вчинок?
Перш ніж щось зробити добре подумає, щаб не потрапити в халепу. Він, якщо
цьго вимагає динамізм ситуації, блискавично приймає рішення, а це є
свідченням його здатності до політичних імпровізацій.
Віктор Медведчук має рідкісний дар бачення. Вміє розплутати таємні інтриги
супротивників, скеровані проти нього і партії, швидко розгадати їхні лихі
наміри і задуми і тим самим відвернути загрозу.
Віктор Медведчук позбавлений фаталістичного погляду, згідно з яким життя
людини формує сліпа сила. Хоч Бог всемогутній, він все ж не зробить замість
людини те, що вона сама зробити мусить, вважає він. Керувати нашим життям
Бог доручив нам самим. Людина в житті діє самостійно і мусить нести особисту
відповідальність за свої вчинки. Людина одна вибирає свою сутність,
переконаний Медведчук. Для боягуза завжди є можливість більше не бути
боягузом, а для героя - перестати бути героєм. Разом із тим В. Медведчук –
ідеаліст, його дух скерований в майбутнье. Має зір, націлений у небо і любов
до того, що невидиме. Постійно відчуває незриму присутність Бога.
Поза всяким сумнівом, Віктор Медведчук – людина шляхетної вдачі. Має він
любов до речей високих і абстрактних, таких як Бог, батьківщина, обов”язок,
у своїх вчинках керується власним кодексом честі. Помиляються ті, що базікає,
ніби метою життя В. Медведчука є добування грошей, збагачення, гонитва за
матеріальними благами. Хоч відрази до великих грошей Віктор Медведчук не має,
богатство для ньго не ціль, а засіб. Засіб для реалізації іншої мети –
духовного самовдосконалення, реалцзації своїх творчих здібностей, виконання
свого покликання.
Життя В. Медведчука присвячене не лише конкуренції і грошам, як дехто вважає.
В наш час руйнування етичних норм нами все оцінюється з точки зору
рентабельності і вигоди. В. Медведчук проявляє гуманизм, завжди відгукуеться
на оклик знедолених людей про допомогу.
Віктор Медведчук – людина безкорислива і щедра, наскільки це можливе для
недосконалої людської природи. Всім добре відомо, як він за покликом серця
організував допомогу постраждалим від повені жителям краю. Своїм прикладом
Віктор Володимирович доводить, що високе становище не обов”язково робить
людину черствою, самолюбною, егоїстичною. Своею доброчинністю він
відрізняеться від армії чиновників та ділків, які байдужі до всього, крім
власного шлунка та кишені.
Дослідники доводять, ща у вдачі українця переважає емоційно-почуттєвий
душевний компонент над розумово-вольовим. Складається на те, що в характері
В. Медведчука розумові та вольові якості стоять на першому місці. Є підстави
віднести його до соціального типу “діячів”, а цей тип простежується на
всьому шляху розвитку людства. Для таких особистостей головне – активна
діяльність, перетворення світу та інших людей, включно з сами собою. Вони
“горять” на роботі, знаходячи в цьму найвище задоволення. Це активні
особистості, котрі знають собі ціну, мають почуття власної гідності й
усвідомлюють свою відповідальність за себе, свою родину, свій народ. Потреба
в таких особистостях завжди була гострою.
З іншого боку, Віктору Медведчуку притаманні деякі риси “гуманістів і
подвижників”, у цьому ми щойно переконалися. Його сила – у вірі в своє
призначення, в любові до людей і всього живого.
Над усе Віктор Володимирович цінує особисту волю і можливість діяти за
власним розсудом. Мати госпдаря над собою не є його психологічною потребою.
Ніхто не може примусити в супереч його волі вчинити якесь паскудство, йому
більше до вподоби віддавати накази, аніж їх отримувати. Він не хоче
схилятися ні перед ким, навпаки, хоче бути сам собі паном. Він переконаний:
людина не для того приходить у світ, аби комусь прислужувати. Якщож людина
принижує себе, комусь догоджає, вона вже не вільна. Помиляються ті, хто
стверджує, ніби Медведчук є прислужником Леоніда Кучми, сліпим знаряддям у
його руках. Так можуть думати лише люди, які не знають вдачі В. Медведчука
абож нічого не тямлять в непорушних законах суспільної ієрархії. Стосунки Л.
Кучми і В. Медведчука такі, які і мають бути між вищими посадовими особами в
державі. Головне ж, однак, полягає в тому, ща в них багато спільного, вони в
одній команді, у них спільні цілі.
Віктор Медведчук не має психологічної потребі ховатися за чиєюсь спиною,
звалювати відповідальність на інших. Очолювана ним СДПУ(о) готова взяти
владу і політичну відповідальність за долю не лише Закарпаття, а й усієї
України вже сьогодні. Це партія з амбіціями, жадібна до успіху. “Ми не
просто прийшли в політику надовго – ми прийшли назавжди”, - гордо заявляє
лідер об”єднаних соціал-демократів, і не без вагомих підстав. Успіхи цієї
партії пов”язані з організованістю, цупкістю, оптимізмом і впевненістю в
своїх силах. СДПУ(о) має бажання і вміння творити, а не руйнувати (це
бажання в різній формі декларують майже всі політичні сили. Між іншим.
Зігмунд Фрейд не бачив різниці між потягом до руйнування і потягом до смерті).
Тому логічною була перемога об”єднаних соціал-демократів на парламентських
виборах 1998 р,, їх успіх на президентських виборах. Комуністична ж
ідеологія завжди викликала у В. Медведчука відразу, оскільки в її основі
лежить патологічний потяг “слуг пролетаріату” до руйнування і нацьковування
бідних на багатих.
Не зашкодить зупинитися на деяких фактах біографії В. Медведчука, які дають
правильний ключ до розуміння особистостей його характеру. З юнацьких років
Віктор пильно вдивлявся в навколишній світ. Підвалини його майбутньої кар”єри
закладувалися в стінах поважного Київського держуніверситету. Навчаючись на
юридичному факультеті, виявив таланти в освоєнні юриспуденції й філософії.
Життя навчило його ніколи не впадати у відчай, а сціпивши зуби прямувати до
мети. Аби вижити, Віктор у студентські роки працював вантажником, тягав на
хребті важкі мішки в крамниці. Та душа його прагнула мосштабної діяльності
на благо суспільства. До вершин слави просувався методично і впевнено.
Пройшов шлях від Шевченківської колегії адвокатів Києва до президента спілки
адвокатів України. Завдяки своєму розуму, своєму вмінню і наполегливості,
підносився щабелями суспільної драбини і врешті став заступником Голови
Верховної Ради України. Саме в стінах парламенту відкрилося широке поле для
його нестримної енергії. Тут він виконує важку, але важливу працю, створюючи
законодавчу базу для повноцінного життя в суспільстві. Дбає про побудову
суверенної держави, яка б відповідала традиційним уявленням українців про
Волю, Правду, Долю. Серед депутатів Верховної Ради вирізняється неабиякою
активністю і наполегливістю, величезною працездатністю, вмінням і бажанням
підтвержувати слова ділом. Колеги шанували його як добросовісного урядовця,
політичного діяча великих здібностей, непохитнох чесності і людяності, як
людину незрадливу.
“Віктора Медведчука я знаю дуже добре і знаю давно – зізнаеться Леонид
Кравчук. – Можу сказати, що це є передусім людина високоосвцчена, сучасна,
енергійна, ініціативна і, що можливо найголовніше, - він є громадським
діячем, здатним захоплюватися сам і вести за собою інших”. Л. Кравчук
продовжує: “Вже давно я переконався, що Віктор Володимирович – це людина
принципова, досвідчена, політично (і взагалі) висококультурна. Він
дотримується слова, виконує дані ним обіцянки, викликає до себе глибоку
повагу. Я гадаю, що в нього є перспектива досягти високої посади” (“Новини
Закарпаття”, 12 квітня і 17 травня 1997 р.).
Одного Медведчука добре знають ті, хто спілкувався з ним по службі:
витриманого і діловитого юриста, який досконало знає свою професію и є на
гарному рахунку у Президента України. І зовсім іншого Медведчука знають у
спортивних колах, на стадіонах, де футбол служить йому цілющим бальзамом від
життєвих незгод. Знають, як пристрасного футбольного вболівальника, ща разом
зі своїм другом Григоріем Суркіом опікується улюбленим київським “Динамо”.
Напружена розумова праця не заважає В. Медведчуку віддати належне радощам
життя. Земне життя, краса, розкішна природа Карпат приваблюють його більше,
ніж сумні роздуми про потойбічний світ. Любов до життя та жага нових
яскравих вражень спонукають його до мандрівок по світу. В Медведчук добре
знає, що для нього корисне, а що не корисне і в усьому дотримується
поміркованості, правила “золотої середини”. Людина сурових життєвих правил,
панує він над власними апетитами, а це є ознакою вільної людини. Він є
господарем своїх здібностей і пристрастей. Віктор знає багато красунь, якими
міг бі захопитися, але серце його віддано тільки однійя, яка “краща від
кращих”, - дружині.
Частку своєї енергії В. Медведчук спрямовує на суто творчу, інтелектуальну
діяльність. Доктор юридичних наук, він є автором 5 монографій, 29 наукових
статей з теорії держави та права і проблем державотворення, маж понад 130
публікацій. Найвизначнішою і найціннішою частиною його наукового доробку є
грунтовні монографії “Сучасна українська національна ідея і питання
державотворення” (1997) та “Україна: актуальні питання розвитку суспільства,
держави і права” (1999), пройняті духом життєствердженя і вірою в грядущі
позитивні зміни в Україні. Автор не уникає прямого погляду в темні глибини
сьогодення, він один з небагатьох дослідників, хто наважився це зробити.
Аналітична сила книг Медведчука забезпечила їм почесне місце в українській
політичній літературі.
Віктор Медведчук уміє завойовувати серця людей, і оживляти ослаблений
ентузіазм люду, тому його рейтинг неухильно зростає. Силою свого духу і
доблестю він перевершує решту лідерів. Готовий до великих дій у майбутньому,
твердо він іде по шляху, вказаному Богом. Він багатий, могутній і практично
непереможний. Сягнути його рівня дано лише одиницям.
Зорі вказують на те, що саме Віктору Медведчуку судилося відіграти видатну
роль у найближчому відрізку української історії. Він має силу щось змінити у
світі, булаву тримати вміє. Він сміє бути нагорі, він стане героем. Його
зоряний час не за горами.
Павло ГАЛДА,
Кандидат історичних наук.
Стыдитесь – кому знакомо это чувство...!!!
P.S. Иначе описан портрет нашего «героя» в книге Дмитра Чобота:
«Нарцис».
Выставлено: 11.03.2008
