Жаба(народная песня)
Написал Administrator
02 апреля 2005

Морква на городi,
У саду бджола.
Жаба на болотi
Крила розвела.

Хоче полетiти,
Тихо каже "Ква!"
Але в небо взмити
Не дає Москва.

Знають, знають хитрi
Клятi москалi
Те, що у повiтрi -
Жаби - королi.

Що, розкинув крила,
Мов зелений птах
Цiлий день парила б
Жаба в небесах.

Що могла б дiстати
Навiть до зiрок,
Що створив лiтати
Жаб зелених бог.

Але щось тримає,
Тягне до трави.
Жаба точно знає -
То рука Москви.

В ней залiзнi пальцi,
Як кiльцем взяли.
Тримають за лапи
Жабу москалi...

Кажуть, що не треба.
Кажуть: "Ти лайно".
Але цiлить в небо
Жаба все одно.

I хоча минають
Цi тяжки часи,
Досi заважають
Жабi руськi пси.

Годi, кляте стерво,
Золота Москва
Жаба ще не вмерла,
Жаба ще жива!

Жаба ще порине
В синю далечiнь,
Бо немає нинi
Краще жаб створiнь.

БДЖОЛЯР І ЗМІЯ
Микита Лис

Не знав Бджоляр ні горя, ні печалі.
На пасіці він жив, як у раю.
І, певно, жив би так і далі,
Якби раз не впустив за пазуху Змію.
Вона ж того, хто грів її, як кицьку,
Зігрівшися, вкусила прямо в цицьку.

І в Бджоляра пішло все шкереберть.
Згоріла хата, бджоли передохли,
Дерева у садку посохли,
Захворів сам заледве не на смерть.
Отак, скотившися до крайньої межі,
Пішов він у бомжі.

Та якось десь у світу на краю
Зустрів він знову ту Змію.
Вона в холодному осінньому промінні
Скорцюбившись, холола на камінні.
Бджоляр побачив...
пожалів...
простив...
І – знов Змію за пазуху впустив!
***
Подай же, доле, голос чарівний!
Скажи:
Бджоляр той – добрий чи ... ?

Поема іпічеська за жизнь політічеську

Зимним ледом обступило
Моє серце молоде.
Вуйку, шо то буде з нами?
Цьоцю, шо з нами буде?
Наступають на Вкраїну
Цілі орди ворогів.
Як спасати нам державу? –
Я спитати все хотів.

«Ти не бзди!», - сказав поважно
Сидір Федорович Шпак,
Замінструктор був райкому,
Зараз він – нацдемократ.
Член він НУ і «Батьківщини»,
Син – орел-регіонал.
Він далекий матірщини –
Просто я вже «заєбал»…

Сидір Федорович легко,
Бистрим помахом руки
Вкинув в рота сто «Мартелю»,
А слідом – два огірки.
І неквапом та повагом
Розпочав мені лікнеп
Про спасіння України,
Про СОТ, НАТО і ЄЕП:

«Із донєцкіх териконів
Йдуть бандити ряд у ряд
Їх спинити тільки може
Батько-Ющенко й Бурят!»
Розпалявся Шпак і далі,
Та усе на злобу дня, -
«Ось, дивись, синок, яка тут
Все присутствує фігня:

Шоб бандити більш ніколи
В нас до влади не прийшли
Враз, Ківалову Сірожі,
Гарну грамоту дали.
Щоб з’єднати Україну і засипати Дніпро -
Посадив Богатирьову, Тато наш, в РНБО!
Щоб тремтіли всі злодюги, якби бачили його –
Ми Колєснікову Борі ще два ордени дамо!
А Ахмєтову Ринату, в руки владні ниточки -
Він швиденько позшиває ліві й праві береги!
Юля ж візьме гарних хлопців на посади митарів –
Це Валєра Хорошковський і хтось з чемних Буряків.
Їм уже ж куди ж і красти? Ті ж уже ж і не крадуть,
Так, бюджет лиш трохи ділять та і бізнес свій ведуть.

Розумієш, то ж здається, що крадуть з бюджету гріш,
А насправді – то є бізнес, він нічим таки й не гірш
Від, наприклад, он, торгівлі – продавати пиріжки,
А продати тіло й душу, лівер і усі кишки
За маленький «цик» по кнопці у відведений момент –
Це, синок, оттут присутній політічєскій сегмент:

Перше – вийти в депутати трохи коштує бабло
А його як не відіб’єш – то реальне западло.
Бо, таки ж, складав копійку ще від Льоні Ілліча
Славив Партію, Вітчизну і Вождя, і все ЦК.
Бігав, наче придурілий, та рвав з рук жовто-блакить…
Хто ж то знав, що есесеру залишалось мало жить?!

Друге – бидло розпустилось.
Рветься, падло, до крісел
А куди ж піде, даруйте,
Мій синок? Він що – осел?!
Він тягати буде шпали?
Він буде учить дітей?
Може, буде лікувати
За зарплату він людей?
Ви скажіть, ну, що він вміє?
Тіки таскати *нецензурная брань*!
На понтовім «Ягуарі»
Та за татове «бабло»…
Ні! Синок – лише в парламент!
Тільки там – не западло!

Третє – люди ми маленькі,
Ми Вітчизну любим – жуть!
Дуже ясно уявляєм у майбутнє її путь.
Знаєм, що у світлі далі, треба спрямувать лоха…
Ну, а нам і тут не плохо (вчили це ще у ЦК!)

По-четверте – наша мова може сильно постраждать,
Тому ми за русскій будем час від часу споминать -
Щоби, значить, два язики і одна у нас страна…
Два язики в нас як в зміїв, серця також у нас два!

Там іще є і по-п’яте, і по-шосте – також є,
Тільки нащо ж стільки знати, у вас совість, люди, є?
Не лякайтесь за країну, не шукайте ворогів!
Майте ви терпіння, люди, я сказати вам хотів.
Подивіться в телевізор – упізнайте там свого,
Патріота та опору і послухайте його.
Він вам скаже гладко й складно,
Як то тяжко нині жить і як Неньку-Україну
Треба нам усім любить,
Як нам треба сильно й дружно «защітіть радной язик»,
Щоб оранжеві фашисти «нє моглі нас ісстрєбіть»!...

Сидір Федорович ригнув, з носа витягнув «козу»:
« Патріот я. Професійно, Україну я люблю!»